Стихи

Нужно даже не столько введение цензуры - цензура может быть нужна только для исключения публикации той литературы, которая противоречит действующему законодательству.

Нужно введение предварительной оценки книги с целью предварительной классификации, например такой как "детям до 14", "детям до 16" и т.п.. А уже потом эта классификация должна быть указана на обложке, и магазины (как и библиотеки) должны указывать, какая классификация у них есть в номенклатуре, и книги различной классификации должны быть представлены в различных местах.

Александр К,

Я с вами согласна насчет предварительной оценки книги. Но пока этим некому заниматься... :wink:

viha,

А це вірші мого батька. Може тобі вони сподобаються?

ВІРШІ

* * *
Що мені треба?
Сонце і небо...
Що треба знати?
Пісню і мати...
Як треба жити?
Щоб росли діти,
Навчи їх співати,
Обходити грати,
Навчи будувати –
Долю і хати...

1995 р.


* * *
Кохання – це і мед, і плаха,
Усіх торкається сердець.
Воно єдна таємним шляхом
Буденність й вічність, бо творець
Нам дав його, як щит надійний,
Як той струмок, що дзвін несе весні,
Де погляд чистий, ніжний, світлий,
Де хочеться співать пісні...
Кохання птахом на просторі
Завирлило в політ обох,
В коханні яскравіше сяють зоря,
З ним посміхнувсь до тебе, Бог!

1995 р.

* * *
Я розмалюю місяць і
океанський прилив –
В кольори свого кохання,
в кольори весняних злив.
В погляд, що живить природу,
в кольори тепла і проміння,
Я розмалюю землю в колір
кохання й терпіння.
Я розмалюю кохану в колір
своїх поцілунків –
Це і бузок, і троянди, де всіх
чудес подарунки.
Я в райдугу, моя люба, тебе
обгорну обережно,
Я в самих ніжних обіймах
тебе заберу у безмежність
На долонях білих хмаринок я
тебе загойдаю вправно,
Моя ти мила лебідонька, моя ти
дівчина гарна.
Тобі все дарую, що маю: і роси,
й духм’яний покіс...
Питання було у відповідь: А ти
зарплату додому приніс?...

1998 р.

* * *
Синонім слова бути – це творити
Себе творити разом з часом і людьми.
Дітей вчимо ми дуже швидко говорити...
А скільки треба часу, щоб вийти із пітьми?...

1998 р.

Seahawk,

Получается, чтов всеч зависит от сознания и культуры людей, пока они хотят власти, хлеба и зрелищ Основная масса так сказать... Но я все же надеюсь, что будет все больше и больше людей которым интересна литература другого характера, более духовная и развивающая :wink:

Nika!

Я прочитав вірші Вашого батька.
Мені більше сподобались перший та останній вірші, може тому, що вони більш співзвучні з тим стилем, в якому я пишу - така собі чоловіча лаконічність.

Бажаю Вам і Вашому батькові наснаги у творчості .

Ника, было бы желание 8)

Если Вы хотите поделиться с другими своим восприятием того, что можно считать хорошей поэзией и хорошей литературой, можно например организовать свою рассылку. Максим Босой предлагает всем, кому есть что-то сказать или чем-то поделиться, принять участие в своих рассылках. Думаю, что многим такая рассылка была бы очень интересна :!:

viha,

Дякую, за теплі слова. Мабуть це більш схоже на чоловічий романтизм, а мій батько великий романтик

Александр К,

Вы как всегда правы ... Надо мне открыть свою ссылку, а то я все на чужих да на чужих, аж неудобно как-то...

Город-призрак, город - сон,
Город-крейсер, город-стон.
Дождь стучит в моё окно,
Трутся ветры о стекло.
Город-купол, город-трон,
Город-вечность, город-звон.
Бьют беспомощно валы
О гранитные скалы.
Сторожит его покой
Мрачный Всадник над рекой.
Белый, белый, белый свет -
Не закат и не рассвет.
***
Ветер принёс мне в ладони
Жёлтый осенний листок.
Арки аллеи ведут
Вдаль, к серебристому небу.
Иду не спеша...
***

На последней странице...


Перевернув последнюю жизни страницу,
Ты улыбнёшься печально одними глазами,
Посмотришь наверх, на белую птицу,
Что над морем летит, восхищаясь волнами.

Вдохнёшь этот воздух, холодный и свежий,
Принесённый сюда седыми ветрами,
Прикоснёшься ладонью к траве пожелтевшей,
И встретишь закат, прощальный, кровавый.

Улыбнёшься Луне и сверкающим звёздам,
Пошлёшь свой привет далёкому лету,
Скажешь “Прощайте, мечтанья и грёзы,
Я ухожу, в бесконечности ленту.”

Забудешь врагов, тебе докучавших,
Простишь им обиды, причинённые раны,
И вспомнишь друзей, в разлуке скучавших,
Помогавших не сдаться и осуществить твои планы.

Ты вспомнишь людей, родных тебе, близких,
И снова увидишь любимые лица.
Ты познаешь Любовь, неподвластную Смерти,
Когда жизнь оборвётся на последней странице.

P.S.

И вот ты скользишь по бескрайнему небу,
Привыкая к небесному образу жизни.
А рядом с тобою сотни радуг-улыбок,
В танце кружатся среди огненных нитей…

Сразу чувствую Питер. Спасибо.

Северозапад.
Хмурое небо.
Над заливом
Дымчатые облака...
И берега, похожие
На строгих людей,
Которые стоят
Задумавшись.

Торжественные и суровые
Словно войны волны
Сверкают стальными доспехами,
Под Солнцем и под Луною
Непобедимое воинство.

Но, Господи,
Сколько нежности,
И девственной чистоты,
И скрытого света,
И музыки
В этом холодном крае.
***
Дыханье океана
Раскрыло два больших крыла...
О, наконец свиданье с небом.
***

Оладушка, Мне понравилось. Ящерица противная лезет придираца, а мне вот очень понравилось. Даже скажу почему. Потому что на дельфинье похоже!

Женя
спасибо Вам...

Seahawk
в этом городе сочетается несочитаемое...

Раз уж тут на украинском языке стихи, то и от себя кое-что выложу.
Не судите строго, писалось как авторская песня в стиле городского романса...

Осінній Романс

Сніжинка перша впала в надвечір'я
у лабіринт неактуальних тем;
любов була п'янка, але вже згіркла,
любов була п'янка, але вже згіркла,
мов пахощі останніх хризантем.

Вже сказано оголенную правду.
Та правда для кохання - друга смерть.
Не зберегли тремтливу нашу ватру,
не вберегли тремтливу нашу ватру,
бо душі мали сповнені не вщерть.

Весняний сад розквітнув був жагою,
мов першопарость дерева життя...
Та ті стежки, що прокладав з тобою,
та ті стежки, де ми були лиш двоє,
вкриває білий саван забуття.

Нема потреби у самокопанні,
в аналізі минулих протиріч...
Хіба зуміли б зберегти світання,
хіба зуміли б відвести розстання,
коли довоколо владарює ніч?

Сніжинка перша впала в надвечір'я
у лабіринт неактуальних тем,
любов була п'янка, але вже згіркла,
любов була п'янка, але вже згіркла,
мов пахощі останніх хризантем.

Розстане сніг і розвесниться знову
нова любов з-під іншого вінця...
І з нею я по вогняному колу,
і з нею я по замкненому колу,
пройду весь шляx з початку до кінця.

Дякую, Андріє, що влилися до лав місцевого поетичного братства.
Бажаю нових творчих здобутків!